Історія рідного краю

УТВОРЕННЯ СЕЛА ІВАНОПІЛЛЯ

  Колись наша територія була вкрита  суцільними масивами густих непрохідних лісів. В ті часи був  “ліс і бір великий”, як каже літописець. З різних історичних джерел ми дізнаємося, що тут було багато різних диких звірів. За свідченням очевидців, тут паслися  табуни диких коней – тарпанів, диких биків. Оленів та диких кіз було так багато, що їх  вбивали тисячами. 

  В далеку геологічну еру ( в третинний період ) територія сучасного Донбасу була залита  водою. Рештки колишнього моря виступають на поверхню в вигляді відкладів. На узбережжі Сіверського Дінця виступають крейдяні гори – залишки морських тварин. Повсюду виступають глинисті й піщані сланці ( кар’єр біля 11 км ). З розкішної рослинності того часу утворилось кам’яне вугілля.
  Донбас зазнавав впливу льодовика. Повсюди зустрічається гравій, галька, а в деяких місцях і баранячі лоби – залишки колишнього льодовика.   Поверхня нашого села гориста. Тут проходять відроги Донецького кряжу, який тягнеться вздовж нашого села. Кряж багатий на кам’яне вугілля, будівельний матеріал. Вздовж Донецького кряжу тече ріка Кривий Торець. Біля ст. Дружківка вона зливається з Червоним Торцем і і більш широким потоком несе свої води в Сіверський Донець.
  Клімат нашої місцевості помірно – континентальний. Середня температура літа +22, а середня температура зими –10. Останні роки клімат потеплішав.  Грунти є чорноземи, піщані, глинисті. Рослини і тварини степів.

  Заселення  села Іванопілля почалося в 30 – 80 –х  роках 18 століття. В Харківській губернії в селі Богодарові  жив пан Іван Плещіїв, в якого було три сини. Батько вирішив відділити синів. Старшому синові Володимиру він купив 1000 гектарів землі в нашій місцевості і подарував сорок сімей – кріпаків. Майбутнє поселення за ім’ям пана було названо  Іванопілля (Іванове поле).  А  станція за його ім’ям  була названа Плещіївка.
   Кожній кріпацькій родині пан виділив по одному  гектару землі, а хто бажав брати більше землі, брав в оренду.  Кріпаки почали будувати собі хати – землянки з маленькими віконцями і солом’яною покрівлею. Перші хатини з’явилися на  в’їзді в село.
  Кожний кріпак працював три дні на пана, а три дні вдома.       За найменшу провину кріпаків били різками, карали тяжкою працею. Поступово село виростало. У кожного кріпака була сім’я, діти. Пізніше пан міняв людей за собак. Так, за собаку виміняв пан Міхневську Олену, яка прожила 115 років. Одружилася вона за згодою пана.  Поряд з кріпацькими поселеннями був збудований  панський маєток. Він був дуже великий. Пізніше  в одній кімнаті, що заміняла клуб, ставили п’єси. На місці сучасної “Сільгоспхімії” був панський млин.


  Після скасування кріпосного права сюди стали приїздити нові поселенці, які заселили сучасну центральну вулицю. Але будівлі були розташовані так рідко, що видно було з краю в край села.
   В час німецької окупації ряд будівель було зруйновано. Завезено було пальне для повного знищення села, але Радянська Армія  6 вересня 1943 року вигнала окупантів, не давши здійснити їх наміри.      На звільненій землі розквітло життя. Виникли нові вулиці. За короткий час з’явилися  вулиці Набережна  та  Мира.

НАША  ШКОЛА

  В 1896 році на садибі  Петра Воловода була збудована перша школа, яка називалась зборня. Ця зборня була зовсім не схожа на сучасну школу. Маленькі віконця, похилена покрівля – така  була перша школа. Замість парт там стояли довгі лави і столи. Вчителем в цій школі був Олексій Харитонович Кушнаревський.  Сам учитель був  неосвіченою грубою людиною.  Учні, що ходили в школу, були різні віком, починаючи з 12 років і до 23.  Писали учні на грифельних дошках. Одна дошка була на двох – трьох учнів. Якщо учні не виконували домашніх завдань, їх залишали після уроків аж до вечора.  Одного разу Пишний С.М. на уроці намалював  церкву. Вчитель побив його різкою. В школі існувала дисципліна палки. Учні не витримували побоїв  і залишали школу. При такій системі навчання  учні знань не мали. І нерідко , закінчивши школу, вони не вміли читати, грамотно писати. До того ж існував  бригадний метод. Ланковий розповідав урок після самостійного вивчення, всі останні тільки пасивно слухали.

 Пізніше деякі учні ходили в школу на Сантуринівку через панський двір. Пан це бачив і вирішив побудувати школу для селянських дітей. Всі будівельні матеріали селяни на своїх підводах привозили до місця будівництва. Пан прислав майстрів. До вересня  школа була збудована. Першою вчителькою нової школи була Ніоніла Сафронівна Кривощєєва – дівчина  19 років. ЇЇ прислало земство з Чернігівської губернії. Першими учнями цієї школи були  Пишний С.М., Рись С., Васильченко П., Хоменко П., Хоменко М., Чумак Марія та інші. Вже на початку навчального року були зошити, ручки, пера, олівці. Всі підручники були на російській мові, а саме: «Родное слово», «Закон божий», «Молитвенник», «Задачник». Перед початком уроку черговий читав молитву, після навчались. Всіх, хто не вивчив уроку або порушує дисціплину ставили в куток, де висіла ікона.

  В 1936 році була збудована нова школа. В її будівництві приймали участь всі жителі села. За один рік школа була збудована. Шефами був скляний завод, який постачав  будівельний матеріал. Кожен житель села певний час обов’язково повинен був відпрацювати на будівництві.

 В 1952 році школа стала десятирічною. Перший випуск десятикласників був в 1954 році.

Фотоiсторiя