БІБЛІОТЕКА

Ми громадяни своєї Батьківщини

година спілкування

підготувала бібліотекар Іванопільської СШ Кундас В.М.

Мета: поширити знання дітей про край, де вони народилися і живуть.

Виховувати інтерес і повагу до народних традицій і народних звичаїв,почуття любові до рідної мови, до нашої неньки – України, гордості за неї.

Ведучий:

 Любі діти! Сьогодні ми будемо вести розмову про нашу Вітчизну. Тож тема  нашого спілкування присвячена Україні, роковинам її незалежності.

Гляньте, яка Україна чарівна,

Гарна, немов би казкова царівна!

Гори, гаї, голубі небеса –

Глибинна, бентежна, велична краса!

Україна… Прекрасний мальовничий край на нашій величезній планеті… Невеличкий куточок землі, на якій живемо ми, українці.

Учень 1:

 24 серпня 1991 року. В цей день прийнято Акт проголошення незалежності України, за яким Україна має свої державні символи: герб, прапор і гімн, які уособлюють її історію, її сутність, тобто найбільш характерне для неї.

Герб – символ влади. В основу сучасного герба нашої держави покладено стародавній золотий тризуб на синьому тлі. Він зустрічається ще з часів Київської Русі, зокрема на монетах Київського князя Володимира Великого. Герб – це частина корони, яку носили київські князі. Чому саме тризуб вважають гербом України? Мабуть, тому, що число три завжди вважалось числом казковим, чарівним. А ще в тризубі відображено триєдність життя. Це батько, мати, дитя, які символізують собою Силу, Мудрість, Любов.

Національний прапор України – синьо - жовтий стяг. Жовтий колір – це колір пшеничної ниви, колір хліба, зерна. Це і колір сонечка, без його ласкавого проміння не дозрів би хліб. Синій – це колір синього неба.

В основу сучасного державного гімну України покладено мелодію композитора 19 століття М. Вербицького «Ще не вмерла Україна». Послухайте, будь ласка, його мелодію (Звучить мелодія гімну).

Бібліотекар:

 Рідний край, Україна, Батьківщина… Які це прості і, разом з тим, прекрасні слова! Велика, священна і прекрасна любов до Батьківщини жила, живе і житиме в усіх чесних і щирих серцях. Т.Шевченко заповів нам:

Свою Україну любить,

Любить її во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Поети наділені особливим талантом висловлювати почуття словами. У віршах вони називають Україну мамою, ненькою. Тому і сторінку ми назвали «Слово про рідну матір».

Батьківщина – як мати – одна. Нам її берегти і любити, як маму.

Учень 2:

Є багато пташок голосних,

Любі – милі нам співи пташині,

Та завжди наймилішими з них

Будуть ті, що у рідній країні.

І тому найдорожчою нам

Є і буде у кожну хвилину

Серед інших країн лиш одна –

Дорога нам усім Україна!

Учень 3:

Є у кожній дитини

Матінка єдина.

Та, що любить нас і дбає,

Розуму навчає.

Є у кожної дитини,

Навіть сиротини,

Наша Мати солов’їна –

Рідна Україна.

І у кожному серденьку

Є і буде жити

Божа Мати – Наша Ненька,

Мати всього світу.

Учень 4:

Україно! Ти для мене диво!

І нехай за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива,

З тебе чудуватися повік.

Україно! Ти – моя молитва,

Ти -  моя розлука вікова.

І гримить над світом люта битва

За твоє життя, твою права.

Бібліотекар:

Кожний народ, кожна країна має свої рослинні та тваринні символи. В Україні – калина та верба. Та й народне прислів’я дуже влучно закріпило за нашою Вітчизною ці рослини: „Без верби і калини нема України”.

Символ калини неодноразово зустрічається у віршах українських поетів. Оспівав її і Т.Г.Шевченко:

Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчинка – дитина.

Біля кожної хати на Україні обов’язково ріс кущ калини. Її червоні кетяги прикрашали хату; вони висіли під стріхою, їх клали у вікна між рамами на зиму. Білими квітами калини весною дівчата прикрашали коси. Для українців калина слугувала за ліки. Кожна господиня, обов’язково готувала калинові ліки на довгу зиму. Засушивши її цвіт, ягоди, листя, гілочки , перетирали з медом, цукром. Калиновий чай – то був перший помічник при нежиті. Свіжі ягоди з медом або цукром та вареною водою вживали при кашлі, серцевих захворюваннях.

А дівчата використовували ягоди калини для косметичних справ, соком стиглих ягід протирали обличчя, щоб красиве та рожеве було, адже калина – це символ дівочої краси.

Верба – ще один символ нашого народу. Українське село важко уявити без верби. Їх висаджували на городах, біля ставу, річки. У народі кажуть: „Де верба, там і вода”. Тому криниці копали, де росте верба.

Верба – це символ весни, пробудження природи: „зацвіла верба, прийшла весна”. Котики верби – то перші квіти на нашому столі, у нашій оселі.

Неділя перед Великоднем називається Вербною. На цьому тижні не можна сіяти конопель, городини, буряків бо будуть гіркі. У Вербну неділю святять вербу.

Учень 5:

 Вишиванки і рушники - символи любові й незрадливості, обереги українського народу.

   З вечора тривожного і до ранку

   Вишивала дівчина вишиванку...

   (Народна пісня)

Людина і праця, людина і пісня, людина і витвір мистецтва - це все вічне, безсмертне, щось своєрідне і глибоко вражаюче. Наш україн-ський народ працьовитий, щедрий на таланти, здібний, обдарований. Якщо працювати - то до сьомого поту, якщо співати - то дзвінко, розложисто, якщо творити щось - то неповторно, захоплююче.

Тож і не уявляємо ми доброї батьківської хати без прикрас: вишиванок і рушників, витворів народного мистецтва. Саме з батьківської хати починається пізнання світу. Білі стіни, біла стеля - неначе виткані з маминого полотна. Сонячне сніп'я ллється через вікна і від того на стінах виграють розгаптовані квітами рушники, розпростерли крила, немов півники, на рушниках горять кетяги калини, золотисті китички хмелю звисають з рушників до самого столу і пахнуть хлібом. А то справді йшов дух від паляниць, що їх спекла мати та й поклала на стіл, прикривши теж казкової краси рушником. Яким затишком, теплом, спокоєм віє від цих рушників! А чи в кожному домі зараз є вишиванка, вишиваний рушник? Певно, ні. Призабули чомусь це дивне народне мистецтво.

Бібліотекар:

 Чуєте? Мелодія, слова... Так це "Пісня про рушник" на слова Андрія Малишка.

   Рідна мати моя, ти ночей не доспала

   І водила мене у поля край села,

   І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

   І рушник вишиваний на щастя дала.

Рушник, і правда, можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою на полотні. Без рушника, як і без пісні, не обходиться народження, одруження людини, ювілейні урочистості. Рушником накривали діжу після випікання хліба, ставлячи її під образами на покуті, дарунковими рушниками перев'язували кумів і гостей, хлібом-сіллю на рушнику зустрічали і зустрічають зараз дорогих гостей. А ось цікавий спогад: у перший день огляду озимини йшли в поле гуртом-родом. Попереду батько ніс на рушнику хліб-сіль; у кошику, накритому рушником, несла різне частування мати. На зеленому полі розстеляли рушник, клали їжу. Так робили і в перший день оранки, сівби та жнив. Після закінчення жнив господар зустрічав женців з хлібом-сіллю на рушнику, а ті одягали на господаря обжинковий вінок.

Як і в пісні співається, за звичаєм, коли син вирушав із дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб беріг сина від лиха. А весільний рушник кожна дівчина готувала сама. А візерунків яких тільки не знайдеш на рушниках: засіяна нива - ромб з крапкою, вазон чи квітка - світове дерево од неба до землі, людські фігурки, немов з дитячого малюнка, - знак берегині, богині хатнього вогнища. Скрині повнилися дівочими рушниками, їх дбайливо оберігали, хизувалися - гостям і сусідам показували, бо то дочка на виданні готує собі посаг. А вишивати рушники і сорочки матері навчали дочок змалку. Як-то у пісні на слова Павличка співається:

   Як я малим збирався навесні

   Піти у світ незнаними шляхами -

   Сорочку мати вишила мені

   Червоними і чорними нитками.

І тут українські майстрині - неперевершені. Казкової краси візерунками прикрашали сорочки, намітки, очіпки - прагнули до краси, до самобутності. Готували дівчата собі на все життя по 50, 80, а іноді в по 100 сорочок з тонкого вибіленого полотна. А часом не тільки вишивали нитками, а ще гаптували сріблом, золотом, бісером, перлинами, коштовними каміннями, лелітками прикрашали одяг. Так що красунею виглядала кожна дівчина, яка мала бажання, терпіння, старання і хист.

Ці українські обереги пройшли крізь віки і нині символізують чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею. "Хай стелиться вам доля рушниками!" - кажуть, бажаючи людям щастя, добра, миру, злагоди і любові.

Бібліотекар:

 «Мова кожного народу неповторна і – своя», - це рядки з вірша. Ми також любимо свою українську мову і називаємо її калиновою, солов’їною, барвінковою. Вона є державною мовою України.

Учень 6:

Юрко Шкрумеляк

Молитва за рідну мову

Боже, Отче милостивий,

Ти нам дав ту мову красну,

Поміж мовами найкращу,

Нашу рідну, нашу власну.

Тою мовою співала

Нам, маленьким, наша мати,

Тою мовою навчала

Тебе, Боже, прославляти.

Тою мовою ми можем

Величатись перед світом,

Бо між мовами ця мова -

Мов троянда поміж цвітом.

Хоч би й хто напастував нас,

Хоч би й хто посмів грозити, -

Дай нам силу, дай відвагу

Рідну мову боронити.

Поможи, Небес Владико,

Хай буде по Твоїй волі,

Щоб та мова гомоніла

Вільно: в хаті, церкві, в школі.

Дай діждати пошанівку

Рідного святого слова,

Щоб цвіла на славу Божу

Наша українська мова!

Бібліотекар:

Дивися, безкрайнєє, синєє небо,

Стоїть над землею, неначе шатро.

Воно посилає любов нескінченну

І щиро дарує надію й добро.

У цьому шатрі килими золотаві –

Із соняхів, жита, пшениці, вівса.

А десь майоріють, як крапельки неба,

Волошки блакитні. Яка ж то краса!

Тут мешкають люди привітні та чесні,

Хліб–сіллю гостей зустрічають вони.

Земля наша щедра, родюча, багата –

Усіх нагодують безмежні лани.

Хай знає весь світ про казкову країну,

Де синєє небо та жовті поля.

Хай квітне щаслива моя Україна!

Найкраща, безцінна, любима земля.

Інші сценарії